Даугавпілс. Перші маленькі враження...

Даугавпілс - це спідвей, Марк Ротко (Арт-центр), музей шмаковки, Гора церков та багато іншого цікавого. Ми змогли побувати лише на спідвеї...

Латвійський кордон проходимо трохи більше, ніж дві години:

Перші кілометри по території Латвії у напрямку до Даугавпілса:

Дуже швидко добираємося до стадіону „Локомотив”.

Поселення в апартаменти відбувається вже ввечері після того, як на треку готувався єдиний мотоцикл Назара Федорчука.

Їдемо передвечірнім містом до апартаментів:

Заброньовані апартаменти по вул. Saules в центрі міста дуже сподобалися, ціна була дуже доступною (у Рівному таких цін немає), і комфорт відпочинку з усім необхідним радував. Це не апартаменти у Гданьську, де в серпні минулого року ми 2 доби не змогли добитися Інтернету та Wi-Fi.

Зручне і затишне місце з двориком, де є тентова стоянка для автомобілів (поруч з житлом), тишина і спокій, і поруч все необхідне.

Правда, із-за нехватки часу не вдалося побувати у цікавих місцях поруч з апартаментами.

Знайомство з Даугавпілсом потрібно розпочинати з відвідин Арт-центру ім. Марка Ротка [народився в 1903 році в Двінську, всесвітньовідомий художник, представник експресіонізму – Марк Ротко (Маркус Роткович)].

Арт-центр був відкритий 5 років назад і є однією з візитних карток міста.

Він розташований в історичному приміщенні артилерійського арсеналу (збудований у 1833 році) Дінабургзької (зараз – Даугавпілської) фортеці.

Майбутній художник разом з матір’ю у дев’ятирічному віці емігрував до США, де провів все своє життя включно до смерті у 1970 році. Навчаючись у 1924-1926 рр. у Художній студентській лізі у майстерні художника Макса Вебера (Нью-Йорк), на художній розвиток Марка великий вплив здійснюють роботи французького постекспресіоніста Поля Сезанна, сюрреалістів Макса Ернеста та Міро, але найзначнішим був досвід Анрі Матісса.

З 1950 року він створює свій власний стиль: прямокутні форми чистого кольору, ніби пливуть у просторі, врівноважуючи одна одну та взаємодіючи з головним кольоровим полем. Пульсуючий колір, внутрішнє сяйво та глибина живописної поверхні заворожують глядачів, звертаючись напряму до їх духовного і емоційного досвіду. Художник хотів розмовляти зі своїм глядачем простою мовою про складні речі, про глибокі та потаємні переживання.

У 1961 році Нью-Йоркський музей сучасного мистецтва організував персональну виставку Марка Ротка, яка стала кульмінацією його творчості. Виставка відвідала всі великі міста Європи. У 1962 році Марк Ротко завершив розпис стіни Гарвардського університету, у 1964 році приступив до роботи над замовленням з розпису стіни капели в Х’юстоні, штат Техас. Урочисте відкриття капели відбулося у 1971 році, вже після смерті художника (пішов з життя 25 лютого 1970 року).

Ось така композиція. Марк Ротко, 1945 р., „Omens of God and Birds”, з колекції доньки художника Кейт та сина Крістофера:

Одна з картин Марка Ротка – „Оранжеве, червоне, жовте”, була продана на аукціоні у 2012 році за 86.7 млн. доларів.

15 років назад у Даугавпілсі на березі Даугави було встановлено пам’ятник Марку Ротку:

У Даугавпілсі в меню одного з кафе – „Арсенал”, є десерт під назвою „Фіолетовий, зелений і червоний”. 

В меню помилково вказано, що джерелом натхнення для шефа закладу під час приготування цього десерту, стала картина експресіоніста Марка Ротка, яка була продана у 2014 році на приватному аукціоні за 140 млн. євро. (ресторатори явно завищили ціну).

Під час наступного візиту до Даугавпілса потрібно буде обов’язково відвідати кафе „Арсенал” та скуштувати цей м’ятний бісквіт з чорничною панакотою та полуничним кремом.

Так само, не вдалося відвідати запропоновані багаточисельними буклетами-гідами заклади міста, де знаходяться відомі об’єкти та ті, де готують унікальні страви.

Різноманіття та оригінальність блюд ресторанів, кафе та пабів Даугавпілса вражає, і ще хочеться скуштувати одну страву, котру вже не один рік визнають у місті „Кулінарним меню року” – „Бабусині млинці”.

Тим більше, що кафе „Імбир”, де їх готують, знаходиться недалеко від апартаментів, де ми жили. Млинці із сметаною та підсмаженим шпеком – це давній прабабусиний рецепт господині кафе.

Ще один цікавий об’єкт у Даугавпілсі – музей шмаковки (латгальський самогон), відкритий у 2016 році:

Ми його теж не відвідали...

Що ж, все попереду, лише б часу вистачило…

До нових зустрічей, Даугавпілс!

Зворотна дорога пролягала тим самим маршрутом з певними труднощами на кордоні, окрім українського. Дощ, який прогнозували і очікували під час гонки в Даугавпілсі, доганяв нас, і частково ми в нього попали вже після АЗС „Белорусьнефть” в с. Бєлькішкі.