MandraGorka: Подорож в Даугавпілс. Білоруські мотиви.

Участь рівненської команди „MIR Speedway Racing Team” у новому турнірі, яким стала Балтійська Ліга спідвею (Baltic Speedway League – BSL), з самого початку заявки команди, стала несподіваною для багатьох уболівальників спідвею в Україні, а особливо для її функціонерів.

Але сьогодні мова піде про іншу сторону цих змагань, а саме про подорож до Латвії.

Шлях до Латвії розпочався у суботу, 28 квітня 2018 року, надвечір, і продовжувався майже 17 годин битими шляхами знаменитої траси Старокостянтинів – Городище до білоруського кордону та другорядними трасами Білорусі (довелося минати платні дороги). Вони там кращі, і набагато.

Пінськ, Логішин, Барановичі, Новогрудок, Ів’є, Ошмяни, Островець, Постави, і потім вздовж литовського кордону на Опсу, Бреслав та Урбани.

Український кордон проходимо швидко, білоруський – не зовсім. Тримають, заставляючи заповнювати купу декларацій, і особливо на спортивний інвентар – мотоцикл. Добре, що не везли метанол, бо 6 років назад, коли їхали на гонку в Мінськ з 200 л метанолу, то білоруська митниця запитала: „Зачем так много спиртного везёте?”.

Н білоруській митниці запасаємося картою платних доріг Білорусі, вона не є детальною, але допомагає:

Одним словом, через майже три години в’їжджаємо в Білорусь. Білоруси в паспортах ставлять штампи, і в них пункти пропуску не відповідають тим реальним, кудою власне і в’їжджаєш чи залишаєш Білорусь. На початку нам поставили штамп з назвою пункту Пінськ, хоча ми проходили кордон у с. Верхній Теребежов, а коли в’їжджали в Латвію, то з’явився другий штамп – Полоцьк, проте насправді це були Урбани. Мабуть, це центри прикордонних пунктів… Хоча зрозуміло, що більше відповідає дійсності, коли стоїть відмітка саме тих пунктів, де проходиш кордон…

Маршрут до Барановичів, який нам по пам’яті напередодні проклав штурман Сергія Пелешка у багатьох змаганнях з автоспорту у 80-90-х роках минулого століття – Роман Міхалєвич, бездоганний. Професіонал залишається ним і після завершення спортивної кар’єри. І я дуже вдячний Роману за це. Згадували, як Сергій Пелешок та Роман Міхалєвич разом вже у перших змаганнях на чемпіонаті України з авторалі у Ворошиловграді у своєму класі у 1985 році завоювали звання чемпіонів України.

Отже, їдемо без проблем. Ніч тиха і спокійна. Вранці під’їжджаємо до містечка Островець, минаємо його, і відразу за ним зупиняємося о 7-й ранку на автозаправці „Белорусьнефть” в с. Бєлькішкі. Ранкова кава з молоком оплачується українською карткою у розмірі 2.49 білоруських рублі (32.63 грн.) за 1 філіжанку.

Оператора Ренату Акулович, котра відпускала нам каву вранці 29 квітня, ми зустріли також і на зворотному шляху, коли заїжджали на цю ж АЗС ввечері 30 квітня. Тоді в нас в кафе була вечеря, і компанія побажала нам смачного!

Рушаємо далі і десь за км 16 на шляху праворуч постають обриси майбутньої Білоруської АЕС, котра будується з 2011 року.

Минаємо цей об’єкт та повертаємо праворуч на Міхалішкі. Ліворуч в селі знаходиться костел Святого Михаїла Архангела.

Через Комарово, Швакшти (не дуже типова назва для білоруського села), Маньковичі, в’їжджаємо у місто Постави.

Праворуч – пам’ятник бомбардувальнику СУ-24М. Поруч з пам’ятником – двоє осіб, один з них – батюшка, щось розповідає іншому чоловіку (неділя, все ж таки).

За Поставами на залізничному переїзді чекаємо та пропускаємо тепловоз з одним пасажирським вагоном.

У нас попереду Куропілля, Козяни та Відзи.

20-кілометрова відстань між двома останніми містечками пролягає поруч з Литвою. Це відчувається і у назвах населених пунктів, і у наявності великої кількості римо-католицьких костелів. Один з таких знаходиться у містечку Відзи – костел Різдва Діви Марії, з дуже високими шпилями, збудований у 1914 році – один із найвищих костелів в Білорусі…

Відразу за містечком Відзи ліворуч відкриваються прекрасні озерні краєвиди.

Це Відзське озеро або Відзи. Не змогли не зупинитися біля нього. Чудові краєвиди та весняний наступ на природу: у нас вже все цвіте, а тут лише починає розпускатися.

Спускаємося до води, поруч примітивна лазня та кладка, що метрів на 10 виходить в озеро.

У лазні напередодні люди з хутора, що розташований поруч, мабуть, парилися, бо відчувається ще сухе тепле повітря.

Фото на пам’ять:

Не дуже мила назва зупинки з дивною назвою Заготскот та розкладом руху місцевих автобусів, де зупинка вже носить іншу назву – Старий Двір. Що ж, це Білорусь, друзі, тут багато чого цікавого!