Виставка Валентини Михальської у Рівному

Сьогодні, 16 червня 2016 року, мені нікуди далеко не прийшлося мандрувати, навпаки, до Рівного їхали люди – з Луцька, з Любомльського району Волинської області, з Костополя, Корця, з інших куточків нашого краю та Волині. Їхали, щоб відвідати виставку Валентини Михальської. Людини, яка переборола себе і зробила СЕБЕ такою, якою сьогодні побачили її у власній творчості. Прекрасні і світлі роботи, як сама Валентина та її душа! Виставка відкрилася у Рівненському обласному краєзнавчому музеї і діятиме упродовж місяця! Щира подяка працівникам музею, оболиво пані Галині Данильчук - сьогодні вони раділи обоє!

Акварельні твори, ілюстрації до книг та активна життєва позиція - це все притаманне цій сильній та мужній жінці, яка сьогодні найтепліше згадувала період свого навчання у Костопільській школі. Саме там відбулося вже три виставки художниці, і будуть нові. Так як це було нещодавно у Корці, Луцьку, Олександрії, а ще раніше у Сарнах, Києві.

Ось ця робота 1997 року „Автопортрет у капелюшку” найбільш вдало передає творчу натуру художниці, недаремно вона стала візитною карткою Валентини на багатьох виставках та домінувала на сторінках у мережі Фейсбук у тих людей, хто цікавиться творчістю Валентини Михальської:

Деякі інші експонати виставки:

З волинської Олики приїхала відвідати виставку моя хресна Валя, котра знає Валентину Михальську давно, входить до „Волинського братства” у Києві, неодноразово допомагала художниці, надсилаючи їй ліки:

Творча співпраця з письменниками надихає останніх ставати поетами, причому працювати у жанрі дитячої поезії, як це зокрема трапилося з письменницею з Луцька Валентиною Штинько. Сьогодні пані Валентина Штинько була у Рівному і щирими та теплими словами розповідала про власне перевтілення та роботу над дитячими книгами „Мартинове щедрування”, „Давайте дружити”, „Що забула борсучиха?” разом із Валентиною Михальською.

Останню книжечку я сьогодні придбав та з вдячністю отримав автографи двох авторів:

Про себе Валентина Михальська говорить так:

„Колись мені важко було опанувати себе через біль. Я набирала повітря і не дихала, аж поки біль не стихне. І навчилась опановувати себе. Тепер іноді хочеться затамувати подих, щоб стримати тих, хто випускає у світ стільки бруду, недобрих слів, що забруднив шлях, яким будуть іти діти у майбутнє”.

Цим сказано все...

Дай Бог Вам здоров'я, пані Валентино, та нових творчих вершин!