MandraGorka: 2016

четвер, 13 жовтня 2016 р.

Круглий стіл "Посилення інституційного механізму, що регулює міжетнічні відносини на центральному та регіональному рівнях". Київ, 11 жовтня 2016 року.

11 жовтня 2016 року у залі Вченої Ради, що розміщена у червоному корпусі (головному і найстарішому) Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, відбувся круглий стіл на тему: "Посилення інституційного механізму, що регулює міжетнічні відносини на центральному та регіональному рівнях".

За співорганізації Міністерства культури України та Офісу Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин і організаційного сприяння Кафедри релігієзнавства філософського факультету КНУ ім. Тараса Шевченка у роботі круглого столу взяли участь представники обласних структурних підрозділів, котрі займаються питаннями національно-культурних товариств та міжетнічними відносинами.

У заході взяли участь Голова департаменту Східної Європи, Кавказу та Центральної Європи, ВКНМ ОБСЄ Боб Дін (Королівство Нідерланди), юридичний радник ВКНМ ОБСЄ Ірина Власюк (Республіка Білорусь), ректор Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка, доктор філософських наук, професор, академік НАН України, НАПН України та АНВШ України, Герой України Леонід Губерський, директор Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України Андрій Юраш, представники зацікавлених центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій. Модератор заходу - політичний радник ВКНМ ОБСЄ Захід Мовлазаде (Азербайджанська Республіка).

Колеги з Тернопільської, Черкаської, Чернівецької, Закарпатської, Кіровоградської та Запорізької ОДА:

Головні питання роботи круглого столу були присвячені державним та регіональним аспектам розв'язання міжетнічних проблем, вироблення механізмів реалізації етнополітики в умовах децентралізації...

Пропозиції однієї із трьох робочих груп доповідає заступник начальника управління культури і туризму, національностей та релігій Одеської ОДА Ярослава Рєзнікова:

У перерві круглого столу у дворику головного корпусу, перший ректор КНУ Михайло Максимович:

У залі Вченої Ради розміщені портрети всіх ректорів університету, Михайло Максимович:

Виявляється, університет має у своїй історії неуніверситетську сторінку, коли такого вузу не було, про що свідчить хронологічний портретний ряд ректорів:

Обговорення робочих питань:

Завершився круглий стіл, залишилися приємні спогади та надії на нові зустрічі!

неділя, 17 липня 2016 р.

Одинокий кінь...

В Олиці на Волині...

Кінь пасся в хаотичному старому садку.

Прив'язаний металевим ланцюгом.

Щоб не відійшов далеко чи не втік.

Але чому ланцюгом?...

четвер, 16 червня 2016 р.

Виставка Валентини Михальської у Рівному

Сьогодні, 16 червня 2016 року, мені нікуди далеко не прийшлося мандрувати, навпаки, до Рівного їхали люди – з Луцька, з Любомльського району Волинської області, з Костополя, Корця, з інших куточків нашого краю та Волині. Їхали, щоб відвідати виставку Валентини Михальської. Людини, яка переборола себе і зробила СЕБЕ такою, якою сьогодні побачили її у власній творчості. Прекрасні і світлі роботи, як сама Валентина та її душа! Виставка відкрилася у Рівненському обласному краєзнавчому музеї і діятиме упродовж місяця! Щира подяка працівникам музею, оболиво пані Галині Данильчук - сьогодні вони раділи обоє!

Акварельні твори, ілюстрації до книг та активна життєва позиція - це все притаманне цій сильній та мужній жінці, яка сьогодні найтепліше згадувала період свого навчання у Костопільській школі. Саме там відбулося вже три виставки художниці, і будуть нові. Так як це було нещодавно у Корці, Луцьку, Олександрії, а ще раніше у Сарнах, Києві.

Ось ця робота 1997 року „Автопортрет у капелюшку” найбільш вдало передає творчу натуру художниці, недаремно вона стала візитною карткою Валентини на багатьох виставках та домінувала на сторінках у мережі Фейсбук у тих людей, хто цікавиться творчістю Валентини Михальської:

Деякі інші експонати виставки:

З волинської Олики приїхала відвідати виставку моя хресна Валя, котра знає Валентину Михальську давно, входить до „Волинського братства” у Києві, неодноразово допомагала художниці, надсилаючи їй ліки:

Творча співпраця з письменниками надихає останніх ставати поетами, причому працювати у жанрі дитячої поезії, як це зокрема трапилося з письменницею з Луцька Валентиною Штинько. Сьогодні пані Валентина Штинько була у Рівному і щирими та теплими словами розповідала про власне перевтілення та роботу над дитячими книгами „Мартинове щедрування”, „Давайте дружити”, „Що забула борсучиха?” разом із Валентиною Михальською.

Останню книжечку я сьогодні придбав та з вдячністю отримав автографи двох авторів:

Про себе Валентина Михальська говорить так:

„Колись мені важко було опанувати себе через біль. Я набирала повітря і не дихала, аж поки біль не стихне. І навчилась опановувати себе. Тепер іноді хочеться затамувати подих, щоб стримати тих, хто випускає у світ стільки бруду, недобрих слів, що забруднив шлях, яким будуть іти діти у майбутнє”.

Цим сказано все...

Дай Бог Вам здоров'я, пані Валентино, та нових творчих вершин!

неділя, 1 травня 2016 р.

Пасхальна Олика, 1 травня 2016 року.

Христос Воскрес!

Воістину Воскрес!

Традиційно, в перший День Великодня, ми їдемо на Волинь, в Олику, провідати мою двоюрідну бабцю - Надію Пилипівну Ніколаєву. Вона народилася в 1925 році в с. Малин Млинівського району. В 1944 році вийшла заміж за Василя Федоровича, з яким разом прожили майже 70 років (він помер 2 роки назад). Народили і виховали двох доньок - Нілу і Валю (на фото 2012 року).

Валя - моя хресна, живла та працювала в Києві після закінчення КПІ, зараз вже на пенсії. І після смерті батька доглядає маму в Олиці. Тому до них ми їздимо тричі на рік: в січні на Водохреще, на Пасху і 12 липня - в День народження баби Наді.

Як і минулого року я їхав в Олику не маршруткою Рівне - Довгошиї.

Доїжджав до Цуманського повороту луцьким рейсом і звідти йшов пішки 6 км до Олики. Цей шлях нескладний, і дуже корисний, адже є додаткова можливість роздивитися знамениту бруківку, що ще збереглася на цій частині дороги (правда її стає все менше і менше, замінюється асфальтом, який не витримує сучасних коліс автомобілів так довго, як те робить вже не один десяток років ця бруківка, прокладена простими людьми за часів володіння Оликою Радзивіллами).

Дорога до Олики проходить в повній тишині, жодного автомобіля о 10-й ранку в День Великодня! Лише співають кругом птахи, цвітуть яблуні та суниці!

Вздовж дороги ще збереглися старі тополі:

А бруківка викликає справжнє захоплення. Кажуть, що в кращі часи панування Радзівіллів, хтось з них заради забаганки, щоб проїхатися саньми влітку, наказував насипати на цій дорозі упродовж всього 6-кілометрового шляху цукру, і Радзівілл їхав по цукру...

Ось тут починається бруківка:

Вдруге йду пішки цією дорогою і не перестаю дивуватися простоті та геніальності будівничих:

Це фото минулорічне, коли Великдень припав раніше - 12 квітня 2015 року:

Дорога проходить у тунелі дерев і накінець невеликий правий поворот, спуск вниз і вже потрапляєш в передмістя Олики, хоча ця частина селища називається Залісоче:

В Залісочому першим мене зустрічає місцевий півень:

Тут розташована Луцька брама - єдиний збережений фрагмент колись потужних міських укріплень:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%83%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%B0_(%D0%9E%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B0)

Фото з минулого року (у брамі зараз крамниця):

та Стрітенська церква:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%80%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0_(%D0%9E%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B0)

Зустріч з рідними, святковий стіл, традиційні домашні настоянки та коньяки, а також вино "Алібернет", привезене мною з Ужгорода, пасочки, крашанки, десерт: