Поїздка в село Тростянець Костопільського району була б недовгою, якби не дорога, адже відстань у 64 км не є великою, проте останні майже 10 км від села Яполоть доводиться долати бруківкою, тому часу було затрачено майже 2 години.
На запрошення нашого друга Юрія Радчика ми вирушаємо до Тростянця:
Але шлях пройдено, і після легкого недільного сніданку ми вирушаємо у сосновий ліс по гриби. Їх не так вже й багато. Тригодинний похід завершується і полювання приносить задоволення, незважаючи на те, що грибів мало (лисички, синяки та сироїжки):
Дорога додому через невеликий місток:
Гриби на вечерю:
Але до неї ще довго, і тому вирушаємо на сусідське подвір'я, де зберігся крук (для мене більш звична назва такої криниці - журавель, але в Тростянці це - крук):
І тепер - смачний обід, завдяки вмілій і гостинній дружині Юрія - Діані Василівні:
Невелика мандрівка селом проходить по центральній вулиці - Лесі Українки, і розпочинається із знайомства із місцевим клубом:
Оскільки молоді в селі лишається все менше, клуб працює, але відвідувачів у ньому мало.
Ще більш сумніша ситуація з початковою школою, котра просто закрита:
Наступний заклад у селі - єдиний магазин. Алкоголем та сигаретами у Тростянці не торгують, і це радує місцевих жителів та продавця, яка нам сказала, що в неї у магазині чоловіки на коліна не стають і не просять алкоголю, бо його просто немає. З тилу магазин добре пошарпаний:
Біля магазину, на стовпі, зберігся єдиний у селі гучномовець.
Яка його теперішня функція, можна лише здогадуватися:
У магазині жінка демонструє свій грибний здобуток - відро лисичок:
Вулиця в селі - та ж сама бруківка, недалеко від магазину зупинка маршрутки:
В Тростянці є старенькі хати, майже всі вони - дерев'яні:
А це - тростянецькі півні:
Не міг минути місцевої церкви на честь Святого архангела Михаїла: вона унікальна, адже це не просто пам'ятка архітектури місцевого значення (охоронний № 143-Рв/1) і є повністю дерев'яною, а збудована у 1752 р. без єдиного цвяшка, на кілочках. І дерево не різане, а рубане сокирою:
Цей напис викликав посмішку, але це практично:
Пам'яткою архітектури місцевого значення є і дзвіниця церкви (охоронний № 143-Рв/2):
Більше 20 років у селі діє релігійна громада Свято-Михайлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви - Київський Патріархат, якій дана культова будівля передана у користування розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації від 10 лютого 1997 року № 69.
Але про церкву - це тема окремої розповіді, адже тут є що сказати.
Похід до іншої клуьтової будівлі села Тростянець - молитовного будинку, котрий знаходиться на іншому краю села і побудований теж досить давно:
Богослужіння у ньому здійснює місцева релігійна громада Християн Віри Євангельської П'ятидесятників (статут зареєстровано рішенням виконавчого комітету Рівненської обласної Ради народних депутатів від 29 жовтня 1991 року № 200 (проте громада існує ще з 1927 року). Тут теж історія вартує окремої розповіді.
Дорогою до молитовного будинку зустрічаю пасіку та видно, що йдуть жнива:
Окремі краєвиди села Тростянець та його околиць:
Спека не спадає і ми вирушаємо до ставка (в бік села Золотолин, яке є центром сільської ради), де купаємося і п'ємо холодне рівненське пиво:
Традиційний пейзаж тростянецький пейзаж, на двох фото пробував впіймати дятла, проте його там погано видно:
Готується вечеря:
Так проходить вечір та настає ніч.
На новому місці я довго спати не можу, і о пів на шосту вже на ногах. День обіцяє бути ще більш спекотним, хоча вночі була приємна прохолода.
Після ранкової кави вирушаємо вдвох з Юрієм до лісу, хоча розуміємо, що шансів знайти гриби у нас меншає. Так і вийшло: дві години мандрів іншими лісовими маршрутами не дають результату.
Разом ось це і вдалося назбирати:
Деякі лісові і лугові замальовки (лежача горобина, мурашник та інше):
Будинок, у якому ми ночували - традиційний сільський, є піч, та старі вишиті і не тільки картини:
Тут навіть читають італійську пресу:
Проте наш відпочинок завершується, і після сніданку збираємося до Рівного.
Шлях назад тією ж дорогою, у Яполоті, де є вже асфальт селяни сушать зерно так:
...і готуються до зими:
Краєвиди біля річки Горинь в районі села Збуж:
Завершився наш відпочинок, ми дуже задоволені, незважаючи на відсутність грибів, не жалкуємо нітроху, адже завдяки Юрію Степановичу і Діані Василівні прекрасно провели ці півтора дні у Тростянці, за що їм обом велика подяка!
А гриби ще будуть!
Восени!
Немає коментарів:
Дописати коментар